ВІ́ШАЛО, а, с. 1. Закріплена на стовпах або підвішена на мотузках чи дротинах тичка для сушіння чого-небудь; жердка. І де та, Марисю, загортина [верхній жіночий одяг]? — В коморі на вішалі (Сл. Гр.); Висушену до стандартної вологості махорку знімають з вішал і глиць у вологі дні, щоб не обламувалося листя (Техн. культ., 1956, 346).
2. діал. Вішалка (в 1 знач.). Коли виходили з зали й він здіймав з вішала свій капелюх, переходила коло нього одна студентка (Коб., III, 1956, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 692.