ВІЧ-НА́-ВІЧ, присл. Удвох, наодинці з ким-небудь. Остався Чіпка з секретарем віч-на-віч (Мирний, II, 1954, 157); Мати запрошує Лесю в гості. Хотілося сказати про лист віч-на-віч, бо сторонніх людей Лань соромилася (Хижняк, Невгамовна, 1961, 222); // Близько, безпосередньо. Довго стояв на порозі, як найбезталанніша людина, що.. ледве дух перевела, як віч-на-віч зустрінулася із знайомим горем та небезпекою (Вовчок, Вибр., 1946, 177); Всі дні моєї подорожі я був віч-на-віч із народом (Тич., III, 1957, 71).
◊ Ста́вка віч-на́-віч див. ста́вка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 691.