ВІ́ЧНІСТЬ, ності, ж. 1. Плин часу, що не має початку й кінця. * Образно. Нехай життя — момент і зложене з моментів, ми вічність носимо в душі (Фр., XI, 1952, 172); // чого. Безконечність. Вірю я в правду свого ідеалу, і коли б я тую віру зламала, віра б зламалась у власне життя, в вічність матерії (Л. Укр., І, 1951, 271).
2. Про дуже довгий час, віки. Одна тільки хвиля одділяла минуле од того, що сталось, а здавалось, що проминула вічність (Коцюб., II, 1955, 100); Благословенні ви, сліди. Не змиті вічності дощами. Мандрівника Сковороди з припорошілими саквами (Рильський, I, 1956, 256); Вічністю здалися Дмитрові якихось півгодини (Коз., Вибр., 1947, 45); // Пам’ять про когось у віках. У вічність слава двері їм відчинить, Хто впав за честь і волю Батьківщини! (Нех., Сонце.., 1947, 16).
◊ На ві́чність — назавжди, на віки. [Павло:] Все спродам і ранньою весною в Оренбурзьку губерню… Банк грошей дасть, і я куплю там сто десятин на вічність (К.-Карий, II, 1960, 107); Піти́ (відійти́, ка́нути і т. ін.) у ві́чність — зникнути безповоротно, безслідно. Віра і безвір’я, Золото й грязюка… Сила і немічність, — Все тут [на кладовищі] уляглося. Все пішло у вічність (Щог., Поезії, 1958, 162); Ці́ла ві́чність — дуже довгий час. Здавалося, що з тієї хвилини, як вона потрапила в болото, минула ціла вічність (Донч., II, 1956, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 692.