ВІ́ХОЛА, и, ж. Те саме, що завірю́ха. — Така віхола крутить, що світку не видно (Коцюб., II, 1955, 352); Віхола густішає, і вже не видно навіть обрію з сірими смугами дерев (Кучер, Зол. руки, 1948, 179).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 690.

Віхола, ли, ж.

1) Мятель, вьюга. Зіма буде з віхолами та лютими морозами. Ґави сідають купами, — буде віхола. Мнж. 157.

2) Грозовая буря. Шух. І. 9.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 242.