ВІТРЯ́К, а, ч. 1. Вітряний млин. Ставок, гребелька, і вітряк З-за гаю крилами махає (Шевч., II, 1953, 205); Самотньо застиг на горбі вітряк (Шиян, Переможці, 1950, 209); * У порівн. Все крутилось і шуміло лиш, Мов вітряк (Фр., XIII, 1954, 121).

2. рідко. Те саме, що вітродвигу́н. Під Москвою поставили намети з науковими приладами, побудували вітряки та радіостанцію (Видатні вітч. географи.., 1954, 148).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 689.

Вітряк, ка, м. Вѣтряная мельница. Чуб. II. 242. Ум. Вітрячок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 242.

вітря́к — млин із вітровим двигу­ном; в Україні з’явився в XVII ст.; символ непостійної людини, яка змінює свої переконання залежно від того, «звідки вітер віє» або «ку­ди вітер віє»; жартують: «Маріє, звідки вітер віє?».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 101.