ВІТРОГІ́Н, рідко ВІТРОГО́Н, го́на, ч. 1. зневажл. Легковажний, нерозсудливий хлопець, чоловік; жевжик. — Ти, бачу, з вітрогонів.. Хіба у такому ділі припада хапатись? (Вовчок, VI, 1956, 289); — Чи це серйозний хлопець, чи, може, якийсь вітрогон (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 95).

2. розм., рідко. Про людину, яка швидко ходить. [Пан:] Значить, не обходив саду з тобою він? [Сліпець:] Та як? Та ж він.. [кривий], я теж не вітрогін (Фр., XIII, 1954, 378).

3. техн. Пристосування для створення сильної течії повітря. Потім він звернув увагу, що в кутку кузні лежить потужний вітрогон (Руд., Вітер.., 1958, 156).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 688.