ВІ́СТОНЬКА, и, ж. Пестл. до вість 1. Вчула мати вістоньку та й заголосила (Щог., Поезії, 1958, 152); — Дорогий брате Василю, — читала вголос Марія, — подаю тобі першу від себе вістоньку (Цюпа, Назустріч.., 1958, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 685.

Вістонька, вісточка, ки, ж. Ум. отъ вість.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 241.