ВІСТОВИ́К, а́, ч.,рідко. Те саме, що вісту́н 1. * У порівн. Аж ось і вітерок де не взявся: тихо зашелестівши листвою, він пробіг понад землею, наче вістовик скрикнув: "Стережіться!", і скрився (Мирний, IV, 1955, 87).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 685.

Вістовик, ка, м. = Вістовець. Скоро прилетить вістовик від дідуся. Чуб. II. 21.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 241.