ВІ́СТКА, и, ж., про кого — що і без додатка. Те саме, що зві́стка. Минув і другий рік — од чоловіка нема вісток, як у воду впав (Вовчок, І, 1955, 30); І друг подав про себе вістку (Тич., II, 1957, 146).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 685.

Вістка, ки, ж. Вѣсть, извѣстіе. З Хортиці-сестриці щоб вістку прислав. О. 1861. IV. 57. Сорока на хвості принесла вістку. Ном. № 6712.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 241.