ВІ́СНИК, а, ч. 1. Той, хто приносить якусь звістку; вістун. Бідний синок, як почув царських вісників, красно вбрався і прийшов до царя (Калин, Закарп. казки, 1955, 30); Вона була вісником від командира, і безумовно мала бойовий наказ (Голов., Крапля.., 1945, 10).
2. перен. Ознака, виразник чогось; провісник. — Кому ж, як не нам, бути якщо не борцями, так вісниками нового! (Кол., Терен.., 1959, 194); У наші обличчя дихнула прохолода — вісник близької води (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 80); Радянський космічний корабель робив політ у просторах космосу як вісник миру і дружби народів (Літ. газ., 11.VIІІ 1961, 2).
3. Складова частина назв деяких періодичних видань. Посилаю Вам .. другу частину "Fata morgana", яку я надрукував літом у Київському журналі "Літературно-науковий вісник" (Коцюб., III, 1956, 382).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 684.