ВІСК, во́ску, ч. 1. Пластична маса жовтого або білого кольору, яку виробляють бджоли для стільників. Теплий солодкавий дух воску, що стікав по свічках, підіймав з грудей до горла жалість (Коцюб., II, 1955, 352); Той факт, що бджоли самі виділяють віск для будівництва стільників, тепер загальновідомий (Бджоли, 1955, 54); * Образно. Було видно: не характер в Антоніни Никонівни — віск. З неї хоч свічки ліпи (Збан., Малин. дзвін, 1958, 175); * У порівн. Нимидора лежала жовта, як віск (Н.-Лев., II, 1956, 248).

◊ Вилива́ти з во́ску [тала́н] до́лю, заст. див. вилива́ти.

2. Якісно близька до бджолиного воску маса мінерального або рослинного походження. У копальнях земного воску бачив Яким чималі дива… (Ков., Світ.., 1960, 27); На поверхні листків багатьох рослин спостерігається утворення тонкого шару воску, який виділяється клітинами епідермісу (Практ. з анат. рослин, 1955, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 683.

Віск, воску, м. Воскъ. Зсукали свічку з ярого воску. Н. п. Ум. Вощок, вощечок. Грин. ІІІ. 8. Сим. 221.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 241.

віск (зменшено-пестливі — вощо́к, воще́чок) — пластична маса жовтого або білого кольору, яку виробляють бджоли для стільни­ків; як виріб бджоли («Божої пташки») вважається святим, тому тільки з нього виготовляють цер­ковні свічки; символ душевної м’якості («М’який, як віск»); у давнину поширене було чарування з воском, пов’язане з вірою у йо­го приворотну силу; як пише Є. Онацький, дівчина, яка хотіла причарувати хлопця, висмикувала непомітно з його одягу нитку і заліпляла її у віск, а потім, кидаючи його у вогонь, примовляла: «Щоб тебе за мною так пекло, як пече вогонь той віск. Щоб твоє серце за мною так топилося, як топиться цей віск»; вірили, що хлопець або палко полюбить дівчину, або ж за­хворіє і помре; тому це чарування вважалося дуже небезпечним; ві­домий також магічний обряд вили­ва́ння во́ску, аби позбавити дитину нічного переляку; над її голівкою тримали миску з водою, лили в неї розтоплений віск і за формою ви­литого визначали, кого злякалася дитина. Зсукали свічку з ярого вос­ку (пісня); Виливати з воску [талан-]долю (ворожити, ллючи роз­топлений віск у воду).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 99-100.