ВІРШОВИ́Й, а, е. 1. Стос. до вірша. Се й були взірці, після котрих компоновано драми на релігійні сюжети, від котрих запозичувано головно віршову форму (Фр., XVI, 1955, 215); Він [П. Грабовський] вживає різні віршові розміри: ямб, хорей, дактиль, амфібрахій та ін. (Укр. літ., 9, 1957, 177).
2. Написаний віршем. В літературній творчості періоду громадянської війни панівне місце займають віршові жанри (Іст. укр. літ., II, 1956, 50); Бажанова "Клятва" по заслузі стала одним із "заглавних" творів нашої воєнної поезії, — це прекрасний взірець карбованої віршової публіцистики (Вітч., 10, 1964, 155); Віршовий твір.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 682.