ВІРЛЯ́ЧИЙ, а, е, розм., рідко. Те саме, що орли́ний. Згори, з блакитної високості.. долине клекіт вірлячий, а широкий степ відгукнеться на ті згуки тихим шелестінням тирси (Коцюб., І, 1955, 180).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 680.