ВІР’Я́, рідко ВОР’Я́, я, с. 1. збірн. Жердини для огорожі.

2. Огорожа з жердин. Вона одразу почула, що якесь горе вже йде до неї, вже ніби заглядає у двір через вір’я (Н.-Лев., III, 1956, 333); Через вор’я перелізти (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 683.

Вір’я, р’я, с.

1) соб. Жерди.

2) Изгородь изъ жердей. Рк. Левиц.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 240.