ВІНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., перех., заст. Давати віно, посаг. Журилася мати, чим зятя вінувати (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 678.

Вінувати, ную, єш, гл. Надѣлять приданымъ, давать приданое. Журилася мати чим зятя вінувати. Гол. IV. 338.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 239.