ВІ́НИЧЧЯ, я, с., збірн. Однорічна трав’яна рослина з високим пишним стеблом і дрібним листям, що використовується переважно для виготовлення віників. По сріблястому од полинів і віниччя схилу яру горіли червона й оранжева кущі глоду (Ю. Янов., II, 1958, 362).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 677.