ВІЛЬГО́ТА 1, и, ж. 1. Те саме, що во́гкість. Ранок зачинався тихий та лагідний, все навкіл: і трави, і дерева, і кущі — наче завмерло, умліваючи в передденній вільготі (Смолич, Мир.., 1958, 465).
2. Те саме, що воло́га. Очі в неї блищать якось особливо .. Здається, тепер в них блищав не вогонь, а вільгота (Голов., Крапля.., 1945, 7).
ВІЛЬГО́ТА2, и, ж., заст. Певна свобода в дотримуванні законів, правил, зобов’язань. [Денис:] Дайте ви мені отак, як я оце стою: десятин з тридцять землі на вічність.., годів [років] на п’ять вільготу (Кроп., II, 1958, 14); Одні гудили її, інші, навпаки, запевняли, що тільки в Каховці справжні вільготи (Гончар, Таврія.., 1957, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 673.