ВІ́ЛЬГА, и, ж., рідко. Те саме, що воло́га. Серпневий вечір дихав вільгою (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 572); Дихнуло вільгою.. — Знать, близько болотистий луг (Дор., Літа.., 1957, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 673.

Вільга, ги, ж.

1) Мокрота, влага.

2) пт. иволга. Ум. Вільженька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 238.