ВІКО́НЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до вікно́ 1, 2. Отак вона вишивала, У віконце поглядала, Чи не ревуть круторогі, Чи не йде чумак з дороги (Шевч., І, 1951, 254); Кисілевський-Таран, простягаючи руку з асигнацією у віконце каси, мало не впав (Автом., В. Кошик, 1954, 275).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 672.