ВІЙЯ́, я, с. Дишло у воловому возі. Лаврін сидів на возі, спустивши ноги на війя (Н.-Лев., II, 1956, 308); Заремба думав про те, що треба переробити війя для волів (Сміл., Сад, 1952, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 671.

Війя, війя, с. Дышло у воловьяго воза. Kolb. І. 67. Рудч. Чп. 249, 250. Один чумак занедужав, на війє схилився. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 237.

війя́ = війє́ —

1) дишло у воловому возі, зокрема чумацькому. Один чумак занедужав, на війє схилився (пісня); Лаврін сидів на возі, спус­тивши ноги на війя (І. Нечуй-Левицький);

2) колода для впрягання двох пар волів; нею з’єднуються ярма сусідніх пар.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 94.