ВІЗНИ́ЦЯ, і, ч., заст. Візник. Пан звелів коней зупинити.. Візниці грошей дав (Вовчок, І, 1955, 118); Візниця став настирливіше підганяти коней (Панч, В дорозі, 1959, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 669.