ВІЗНИКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. Бути візником, займатися візницьким промислом. Батько Діди Шепель замолоду візникував (Донч., V, 1957, 312); Огей посміхається і бурчить: — Ви давно візникуєте? (Досв., Вибр., 1959, 300).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 669.