ВІЗИ́Р ¹, а, ч. 1. Пристрій у фото— або кіноапараті для наведення об’єктива на предмет, який фотографують; видошукач. Здавалося, що фотоапарат приріс до його очей, — кореспондент, на весь світ намагався дивитися лише через візир (Собко, Стадіон, 1954, 220).

2. військ. Деталь прицілу з вузькою щілиною.

3. спец. Щілина для візування. Цей прилад складається з лінійки — рівня з двома візирами: горизонтальним і під кутом 45° до горизонталі (Сіль. лінії електропередачі, 1956, 71).

ВІЗИ́Р², а, ч. За середньовіччя вищий урядовий сановник у деяких країнах Близького й Середнього Сходу. Султан Мелік-шах зовсім звірився на свого візира, дав йому повну власть у державі (Крим., Вибр., 1969, 223); — А султан так розлютував на візира Насух-башу за те, що випустив він козаків у море, що наказав повісити його (Тулуб, Людолови, І, 1957, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 668.