ВІДІМЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех. Швидко відвезти або віднести кого-, що-небудь. Одімчали Шевченка в Оренбург, а звідтіля погнали далі.. до Орської кріпості (Мирний, V, 1955, 313).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 587.

Відімчати, чу, чиш, гл. Быстро отвезти или отнести. Ой ти, коте сірий, та вимети сіни, а та, кішко, не ворчи, піди сміття одімчи. Мил. 43. Одімчить було.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 214.