ВІДЬМА́ЧИЙ, а, е, заст. Те саме, що відьо́мський. Посміхаючись в сутінках до Вутаньки злорадною, відьмачою усмішкою, вона [баба] ніби насувалася зверху на дівчину (Гончар, Таврія.., 1957, 249); — Не роби з себе ягничку, бо коли у тебе й є хвіст, то не овечий. — А який же? — Відьмачий! (Ю. Янов., II, 1958, 264).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 667.