ВІДЬМА́К, а, ч., заст. За народним повір’ям — чоловік, який знається з "нечистою силою"; чаклун. [2-а дівчина:] Він відьмак, з чортами знається (Стар., Вибр., 1959, 233); * У порівн. — Ви увесь в сажі, як відьмак з димаря! (Гончар, І, 1954, 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 667.

Відьмак, ка, відьман, на, відьмарь, ря, відьмач, ча, м. Колдунъ. ЗОЮР. II. 41. Відьмак і непевний — усім відьмам родич кревний. Ном. № 239, стр. 281.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 235.