ВІДШТО́ВХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДШТО́ВХНУТИ, ну́, не́ш, док., перех. 1. від кого — чого і без додатка. Штовхаючи, відкидати, відсувати; відпихати. Іван недбайливо одштовхує його назад (Ю. Янов., IV, 1959, 115); Мати обв’язує човен і відштовхує його від берега (Донч., V, 1957, 9); Від себе відштовхнув гонець По вінця повний поставець (Бажан, Роки, 1957, 233).

2. Негативним ставленням до кого-небудь віддаляти від себе. — Я розумію — ми розходимось, але в тому, що так сталося, я не винна. Я тільки хотіла б знати, чому ти, Сергію, відштовхуєш мене? (Гур., Новели, 1951, 109); Зараз головне не відштовхнути дитину, не розвіяти того тонкого почуття довір’я і пошани, яке.. вже зародилося (Збан., Малин. дзвін, 1958, 99).

3. Викликати в когось негативні почуття до себе (виглядом, поведінкою і т. ін.); відвертати від себе. Відштовхувала потворна, гидка зовнішність [лакея] (Смолич, І, 1958, 67); Його настирливість спочатку дратувала, відштовхувала, а потім дівчина почала відчувати до цього смаглявого чоловіка непереможну цікавість (Донч., І, 1956, 486); [Руфін:] Сяя думка мене б скоріш від нього відштовхнула (Л. Укр., II, 1951, 445).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 665.