ВІДЧУХРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. 1. Те саме, що відчахну́ти.

2. Те саме, що відшмага́ти 1. От так би зняв Та й одчухрав Отих творців законів! (Сам., І, 1958, 232); — Добре ти їх відчухрав. А то на голову сідають (Тют., Вир, 1964, 365).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 663.

Відчухрати, раю, єш, гл.

1) Отрубить, отдѣлить вѣтку отъ ствола.

2) = Відчухмарити.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 234.