ВІ́ДЧИТ, у, ч., зах. Доповідь, лекція. Відчит мій сподобався, і тепер маю його десь надрукувати (Л. Укр., V, 1956, 282); Відчит, на який Ви [І. Франко] ласкаво згодились прибути, не може відбутися (Стеф., III, 1954, 247).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 661.