ВІДЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДЧИНИ́ТИ, иню́, и́ниш, док., перех. 1. Відводити, відхиляти вбік стулки дверей, вікон тощо, роблячи вільним вхід, доступ до чогось або вихід назовні. — Пора вікна відчиняти! (Мирний, III, 1954, 151); Одчиняйте двері — Наречена йде! (Тич., І, 1957, 45); Близько хата, де дівчина Ворота одчинить (Шевч., І, 1951, 7); Ольга відчинила кватирку, яка жалібно заскрипіла на старих іржавих петлях (Ткач, Жди.., 1959, 73); // Робити вільним вхід, доступ до чого-небудь або вихід назовні. Одчиняє він хату, уступив, молодиці з ним всипали (Вовчок, І, 1955, 164); Відчинив канцелярію і ввів хлопців до неї (Фр., VI, 1951, 173); // Піднімати вгору віко скрині, коробки тощо, роблячи вільним доступ усередину. Вона тільки що була у своїх панських будинках, відчиняла свої скрині (Кв.-Осн., II, 1956, 436); Гальванеску відчинив невеличку шкатулку (Смолич, 1, 1958, 61).
◊ Відчиня́ти (відчини́ти) две́рі для кого — чого — давати можливість користуватися, займатися чим-небудь. Наука була лиш для панських синів, а Жовтень всі двері для нас відчинив (Забіла, Малим… 1958, 14).
2. рідко. Те саме, що відмика́ти 1. Не тямлячи, що робить, Христина босоніж вискакує в сіни, обережно відчиняє защіпку (Стельмах, І, 1962, 160); [Перун:] Та й проклята колодка, така величезна, і діра, здається, велика, а одчинити не можна! (Фр., IX, 1952, 398); Іде [пастух] до воріт і хоче відчинити замок, служебка кидається за ним, хапає за руки і не дає відмикати (Л. Укр., ІІ, 1951, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 660.