Про УКРЛІТ.ORG

відунство

віду́нство — у давніх слов’ян — угадування майбутнього, віщуван­ня, пророцтво; починаючи від ста­ровинних відунів-волхвів (див.), пізніше — кудесників і кінчаючи сьогоднішніми ворожбитами, зна­харями, відьмаками, чарівниками, чаклунами, шептунами, чародіями, химородниками; людина так чи інакше хоче зазирнути за їхньою до­помогою в своє майбутнє, вилікува­тися, знайти собі пару тощо; часті­ше відунством займалися жінки старшого віку, пор. у Б. Грінченка: «Стару Мокрину кликали, щоб за­мовила кров»; мова виробила своє­рідний «відунський словник»: ві́дь­ма, віду́н, відьмува́ти, відьма́к, шеп­ту́ха, чаклува́ти, чаклу́н, чаклу́нка, чаклува́ння, ворожи́ти, ворожі́ння, воро́жка, ворожби́т, ворожба́, га­да́ти, гада́ння, гада́лка, чарува́ти, чарівни́к, чарівни́ця, ча́ри, чарува́н­ня, причаровува́ти, привертати, наверта́ти, приво́ротний, насила́­ти, насила́ння, насла́ння, замовля­́ти, замо́ва, примовля́ти, при́мівка, примовля́ння, прика́зувати, при́каз­ка, прика́зування, за́говір, загово́рювати, загово́рювання, заклина́ти, заклина́ння, закля́ття, заклина́ч, заклина́чка, проклина́ти, прокли­на́ння, прокля́ття, прокльо́ни.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 91-92.

вгору