ВІДТУ́ЛИНА, и, ж. розм. Отвір у чому-небудь; діра. Через невелику.. відтулину в печеру входив холодний свіжий ранок (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 236); Як тільки Самійло Яшний промовив "амінь", молодший помічник ткнув чопа у відтулину бочки (Бурл., О. Вересай, 1959, 74).

О́чна відту́лина, розм. — те саме, що О́чна я́мка (див. о́чний). З вигляду очних відтулин.. було ясно, що це сидить перед ними мертвяк (Смолич, І, 1958, 190).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 651.