ВІДТО́ЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до відточи́ти. З гостро відточеними мечами на поганську землю налітав [Святослав] (Мирний, V, 1955, 268); * Образно. Він має не тільки розум, відточений життям, партійним вихованням, він має силу волі (Ле, Міжгір’я, 1953, 71); // у знач. прикм. Пальці намацали біля пояса відточений ніж (Шиян, Гроза.., 1956, 197).

2. прикм., перен. Доведений до граничної чіткості, завершеності, досконалості. Федотов до тонкощів вивчив французький театр, що робило його гру викінченою, відточеною, гарною, легкою (Моє життя в мист., 1955, 118); Гармонійний і відточений був кожний рух спортсменки (Собко, Стадіон, 1954, 420).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 650.