ВІДТЕПЕ́Р, присл. З цього часу, з цієї пори. Щонеділі відтепер вона у нашу церкву пильно приходила (Фр., XIII, 1954, 290); Колись вілли були панські, а відтепер належатимуть народові (Гончар, Новели, 1954, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 648.

Відтепер нар. Съ этого времени, отнынѣ. Чого це ви лежите? — Хиба я одтепер лежу? І! вже багато діла застоялось, одколи я лягла. Кіевск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 231.