ВІДТАНЦЬО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДТАНЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док. 1. неперех. Танцювати досхочу, надолужуючи пропущене. [Марія:] Ох і погуляю на твоєму весіллі і… За всі чотири роки відтанцюю (Мороз, П’єси, 1959, 104).

2. тільки док., перех. Відсвяткувати з танцями якусь подію (весілля, день народження тощо). По звичаю і закону відтанцювали і відбубнили весілля та й зажили в мирі і злагоді (Ірчан, II, 1958, 276).

3. перех. і неперех. Закінчувати танцювати. Панство відтанцьовувало свій останній танок (Чорн., Визвол. земля, 1959, 31); Відтанцювавши "крутяха" з дівками, хлопці почали самі без дівок "Коло гаю проходжаю" (Л. Укр., III, 1952, 564); Грицько, одтанцювавши з горя, півгодини плакав (Ю. Янов., І, 1958, 381).

Відтанцюва́ти но́ги — танцюванням утомити ноги.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 647.