ВІДСУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДСУДИ́ТИ, уджу́, у́диш, док., перех. 1. від кого. Відбирати через суд матеріальні цінності тощо. — Громада присудила [землю], а суд одсудив! (Мирний, II, 1954, 140); [Мартіан:] Вона від мене хоче відсудити маєтку половину (Л. Укр., III, 1952, 284); Суд відсудив на користь Генріха стару Глущукову хату (Чорн., Визвол. земля, 1959, 45).

2. тільки док., розм. Порадами або обмовами, наклепами розлучити. Одраяли, одсудили, щоб ми в парі не ходили (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 646.

Відсуджувати, джую, єш, сов. в. відсудити, джу, диш, гл.

1) Присуждать, присудить въ чью пользу. Вам громада відсудила. Мир. Пов. І. 164. Одсудили мою землю Бог знає й кому. Мир. ХРВ. 220.

2) Отсовѣтовать, совѣтами или наговорами отбивать, отбить, отстранить одного отъ другого. Відсудилисьте мого друга від мене. Грин. ІІІ. 251. Нема того, що любила, і немає, і не буде — одмовили вражі люде, одраїли, одсудили, щоб ми в парі не ходили. Грин. ІІІ. 179.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 230.