ВІДСУВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і ВІДСО́ВУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВІДСУ́НУТИСЯ, нуся, нешся, док. 1. Соваючись, переміщатися на певну віддаль від кого-, чого-небудь. Кого не припікає, той не відсувається (Укр.. присл.., 1955, 264); Вона [Кайдашиха] одсунулась од образа й сіла проти вікна (Н.-Лев., II, 1956, 319); Відсунулись вже стрілки з десятої години (Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 100); // Відступати з попередніх позицій. — За річкою у нас чудові позиції. Та фронт піхоти відсунувся (Ле, Право.., 1957, 118).
2. Відмикатися (про замок, засув тощо). Двері відчинилися автоматично: загув маленький моторчик, і замок відсунувся (Собко, Серце, 1952, 25); // Відчинятися (про засувні двері, шухляду тощо). А вікна в хаті [Дениса] такі, що відчиняються, а не відсуваються (Гр., II, 1963, 313); Відсуваються двері теплушки (Довж., І, 1958, 39); В цю мить двері [вагона] з гуркотом відсунулись, і на порозі він бачить в розкішному котиковому манто молоду жінку (Досв., Вибр., 1959, 206); // Відслонятися (про штору, фіранку).
3. перен. Відкладатися (про справу і т. ін.).
4. перен., рідко. Ставати менш важливим, значущим. Ніч була безмилосердна. Все, що відсувалося за дня, стає перед очі, мучить (Кобр., Вибр., 1954, 39).
5. тільки недок. Пас. до відсува́ти й відсо́вувати. Одсувались комоди і звідти викидались тонкі сорочки (Коцюб., II, 1955, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 645.