ВІДСТУ́ПНИЦЬКИЙ, а, е. 1. Прикм. до відсту́пник. Тут, уже на королівській службі,.. його кості швидко обросли відступницьким м’ясом (Стельмах, Хліб.., 1959, 18).

2. Стос. до відступництва. Партія викрила відступницьку, ворожу суть ідеї мирного співіснування в ідеологічній галузі (Ком Укр., 4, 1963, 63).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 645.