ВІДСТУ́ПНИК, а, ч. 1. Людина, яка зреклася своїх релігійних переконань. [Диякон:] Відступника не прийме церква вдруге (Л. Укр., II, 1951, 478); Їм, старим аксакалам, відомо, як росіянку водив до себе той.. відступник Саїд (Ле, Міжгір’я, 1953, 134).

2. зневажл. Той, хто відмовився від своїх поглядів, ідеалів; перевертень, зрадник. Іван Франко своїм гострим. словом карає, б’є всіх тих, ..яким тільки й б одне ім’я ганебне: боягуз, відступник, зрадник (Тич., III, 1957, 165): Партія завжди рішуче очищала свої ряди від розкольників і відступників (Рад. Укр., 25. Х 1957, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 645.