ВІДСТУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДСТУ́КАТИ, аю, аєш, док. 1. перех. Стукаючи, виконувати якусь дію, рух і т. ін. Він.. пішов, чітко відстукуючи крок (Сміл., Зустрічі, 1936, 141); Собака, впізнавши сусіда, ласкаво відстукав своє привітання хвостом по дошках помосту (Смолич, I, 1947, 63); // Позначати певні відрізки часу, шляху ритмічним стуканням. Глухо й одноманітно гойдався на стіні маятник годинника, відстукуючи секунди (Кучер, Чорноморці, 1956, 397); Потяг летів, одстукуючи верстви (Мик., II, 1957, 212).

2. тільки док., неперех. Закінчити, перестати стукати. Відстукали копита коней.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 644.