ВІДСТРАЖДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і неперех. Закінчити, перестати страждати. — Хіба ще він не одстраждав свого? (Мирний, IV, 1955, 42); // Пережити в стражданнях що-небудь. І важко було вгадати, чия доля буде гірша і хто раніш відстраждає свою важку життєву путь (Тулуб, Людолови, І, 1957, 163).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 643.

Відстраждати, даю, єш, гл. Отстрадать, перенести страданія, вытерпѣть страданія. Волч. у. Що вже вона бідна отстраждала за таким п’яницею, так один Господь знає. Харьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 230.