ВІДРІЗНЯ́ТИ і заст. ВІДРІЖНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДРІЗНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех. 1. Виділяти, розпізнавати кого-, що-небудь серед інших за якимись ознаками. Тільки червоногарячий гарний одеський пояс одрізняв його од простих рибалок (Н.-Лев., II, 1956, 221); Тепер Батура ясно відрізняв обличчя одне від одного (Ле, Опов. та нариси, 1950, 293); Діди сиділи на ній [деревині], схиливши голови, і ледве можна було одрізнити їх од тої темної, зчорнілої маси (Коцюб., І, 1955, 309); Тим часом хмара насунулась, і так стемніло, що води від землі не відрізниш (Донч., VI, 1957, 290).
2. тільки недок. Робити кого-, що-небудь несхожим на інших якимись рисами, ознаками. Чималі вікна й двері, віконниці, помальовані зеленою фарбою, ганок коло дверей — все те дуже одрізняло Леміщину хату од других (Н.-Лев., І, 1956, 172); О. О. Шахматов зазначає,що південноруські говори вже в XI ст. мали риси, що відрізняли їх від інших говорів (Мовозн., XIII, 1955, 26); Письменник завжди і в усьому повинен шукати саме те, що відрізняє, індивідуалізує людей (Донч., VI, 1957, 629).
3. Відокремлювати кого-, що-небудь. Василь прикро подивився, важко і глибоко зітхнув, повернувся і сердитий, лаючись, почав одрізняти своїх овечат (Мирний, IV, 1955, 27); // перев. док., заст. Виділити частину майна й землі комусь із членів родини для самостійного господарювання. — Кажи, дочко, свекрові, щоб вас одрізнив, а то ви колись з свекрухою спалите хату, — сказала Довбишка (Н.-Лев., II, 1956, 305); Батько ще повесні одрізнив і Микиту і Сашка. По двадцять десятин виділив кожному (Головко, II, 1957, 475).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 630.