ВІДРІ́ЗНЕНИЙ, а, е, рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до відрізни́ти 3. Одна я одрізнена од усіх, як скибка, —мов чужа (Н.-Лев., І, 1956, 145); // у знач прикм. Відчував, що це життя тягне його, як відрізнена частка, якій, може, хоч перед смертю з’єднатися хотілося б у ціле життя (Ле, Міжгір’я, 1953, 500).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 630.