ВІДРІ́ЗАНИЙ, а, е. Дієпр. нас. мин. ч. до відрі́зати 1-3. [Печариця:] Я вже тепер — одрізана скиба од хліба (Мирний, V, 1955, 172); Наче мені всюди путь одрізана (Барв., Опов.., 1902. 179); [Спартак:] Та ти казав. Що зник Тугай, відрізаний вогнем (Дмит., Драм. тв., 1958, 27); // відрі́зано, безос. присудк. сл. Тепер мені всі шляхи відрізано (Коз., Сальвія, 1959, 192).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 629.