ВІДРУБНИ́К, а́, ч., іст. Селянин, що вийшов з громади й був наділений відрубом (у 3 знач.). Не підкоряючись розпорядженням землевпорядної комісії, вони [селяни] вчинили активний опір сільським урядовцям і загонові поліції, не допустили їх проводити нарізування земель відрубникам (Іст. УРСР, І, 1953, 673).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 633.