Відпірчити, чу, чиш, гл. Отпороть, высѣчь. Бідну дитину через стілець та й одпірчать. О. 1862. І. 72.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 223.