ВІДПРЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДПРЯГТИ́, яжу́, яже́ш; мин. ч. відпрі́г, прягла́, ло́; док., перех. Звільняти коней, волів тощо від упряжі. — А ти, — додав дід.., — їдь до стайні, відпрягай коней, там тобі дадуть сіна і вівса (Стор., І, 1957, 226); В дворі волів одпряжу (Щог., Поезії, 1958, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 624.