ВІДПРАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДПРА́ВИТИ, влю, виш; мн. відпра́влять; док., перех. 1. Посилати, відсилати щось куди-небудь, організовувати відсилку, перевезення чогось. Кривинюк наганяє, щоб дописувала, бо має йти на вокзал відправляти листа (Л. Укр., V, 1956, 376); Вона із своєю бригадою виловлювала в морі стільки риби, що її вистачало, щоб виконувати державні плани, відправляти в подарунок червоноармійцям і роздавати на трудодні колгоспникам (Кучер, Пов. і опов., 1949, 263); — Відправте свою пошту та й підночуйте в мене (Коцюб., І, 1955, 254); — Через дві години відправимо цистерни (Шовк., Інженери, 1956, 147); // Супроводжуючи, відводити, відвозити когось до певного місця за наказом, розпорядженням. — 4 арештанта одправляй у город [місто] (Кв.-Осн., II, 1956, 269); Її впіймали і тепер уже відправляли подалі, на острів Сахалін (Донч., III, 1956, 79); Коли Тараса оглянув лікар, довелося відправити його до лікарні (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 121).

2. Випроводжати когось зі свого дому. Побачимо, з чим тая розлучниця відправить його старостів (Коцюб., І, 1955, 26); // Просити когось, наказувати комусь піти геть, залишити, покинути кого-, що-небудь. [Предслава:] Княже! Богом милим Благаю тя [тебе]! Не відправляй мене! (Фр., IX, 1952, 213); Вона благала усіх родичів навколішках,.. аби Зоню не відправляли з двора (Л. Укр., III, 1952, 661).

3. Давати розпорядження про відхід поїзда, пароплава і т. ін. Розлючені солдати насідають на машиніста, притисли до паровоза. — В чому справа? Відправляй! (Довж., І, 1958, 38).

4. Служити в церкві, виконувати релігійний обряд. — Треба тільки мені вивірити на свої очі, що темний сліпець благоподобно службу божу одправляє (Вовчок, І, 1955, 9); [Петро:] Прощай! Шануй матір нашу, люби свого суженого, а за мене одправ панахиду (Котл., II, 1953, 41); Поховав дід бабу і похорон відправив (Ів., Укр.. казки, 1950, 87).

◊ Відправля́ти (відпра́вити) на той світ — заподіювати кому-небудь смерть. Врагів [ворогів] на той світ одправляє (Котл., І, 1952, 226).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 623.

Відправляти, ля́ю, єш, сов. в. відправити, влю, виш, гл.

1) Отправлять, отправить, отсылать, отослать. Тяжко, тяжко мені тебе з дому одправляти. Макс. (1849). 7. Одправила-сь чесних хлопцей, та чекай донині: тепер підеш за такого, котрий пасе свині. Гол. IV. 510.

2) Разсчитывать, удалять (служащихъ).

3) Отправлять, отправить, отбывать, отбыть. Ой він пішов до ляшеньків служби відправляти. Макс.

4) Совершать, совершить богослужебный обрядъ. Одправив отець Яків утреню. Г. Барв. 190. Заховав дід бабу і похорон одправив. Рудч. Ск. II. 54. Похорон одправляти. АД. І. 117.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 224.