ВІДПОЗИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., заст. Повернути собі щось за допомогою суду. Оце іду позивать: може як-небудь чи не відпозиваю своє (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 621.

Відпозивати, ва́ю, єш, гл. Вернуть судомъ. Дак я оце іду позивать: може як небудь чи не відпозиваю своє. Чуб.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 224.