ВІДПОВІДА́ЛЬНІСТЬ, ності, ж. 1. Покладений на когось або взятий на себе обов’язок відповідати за певну ділянку роботи, справу, за чиїсь дії, вчинки, слова. — Кидаю Настусю на твій догляд та на твою відповідальність, — сказала дядина Ніна (Н.-Лев., IV, 1956, 238); Всяку полеміку прошу направляти на мене, бо приймаю цілком на себе відповідальність за думки (Л. Укр., V, 1956, 186); Відтоді як Ляля, почавши активно діяти, відчула себе справжньою підпільницею, з суворими обов’язками і відповідальністю перед іншими, з того моменту жити їй стало легше (Гончар, IV, 1960, 70).

Притяга́ти (притягну́ти, покли́кати) до відповіда́льності кого — вважаючи когось винним, вимагати звіту за його вчинки (перед судом, органами влади і т. ін.). Винуватців недоброякісного ремонту притягали до відповідальності, штрафували (Донч., І, 1956, 378).

2. Серйозність, важливість справи, моменту тощо. Акакію Церетелі подобається в українських трупах серйозна добросовісність, почуття відповідальності, працьовитість і дисципліна, внутрішня згуртованість, ансамблева злагоджена гра (Збірник про Кроп., 1955, 218); Кінь обережно ступав дорогою, наставляючи вперед вуха, він почував відповідальність поїздки (Ю. Янов., І, 1954, 288).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 620.